«Диво не станеться». Як законно оптимізувати бізнес
Ця розмова про інструменти податкової оптимізації та принципи відокремлення функціональних підрозділів у групі компаній.
Вкрай важливо розуміти: набір інструментів податкової оптимізації є кінцевим. Більше того, про них знаємо не лише ми чи ви, а й податковий орган. Тому у всіх випадках, коли ви намагаєтеся щось винести, податковий орган про це чудово обізнаний.
Так, іноді законодавець робить нам подарунки — вносить законодавчі зміни щодо деяких форм юридичних осіб чи способів ведення господарської діяльності, і раптом з’являються можливості додаткових способів податкової оптимізації. Але загалом кількість інструментів звісно, і жодного дива зараз не станеться.
У нас з вами немає завдання створити ситуацію, за якої у разі застосування інструментів податкової оптимізації у контролюючих органів не буде до вас питань. Наше завдання — створити ситуацію, за якої у вас будуть правильні відповіді.
Для початку запам’ятайте: податкова оптимізація не може бути єдиною метою перетворень бізнесу, а лише побічним ефектом. Крім того, оптимізувати можна лише податки із доходів. У частині соціальних внесків і непрямих податків — ви лише можете тримати руку на пульсі і бути не кращим і не гіршим за інших.
Оскільки законна податкова оптимізація можлива в рамках відокремлення функціональних підрозділів та побудови групи компаній, зазначу особливо: Вищий арбітражний суд однозначно і не раз вказував, що поділ різних видів діяльності (наприклад, виробничої та збутової) не свідчить про отримання необґрунтованої податкової вигоди ( навіть якщо це взаємозалежні компанії), а навпаки, відповідає господарській практиці.
Розглядатимемо інструменти оптимізації на прикладі функціональних ланок у групі компаній, яка займається виробництвом. Це дуже зручно, оскільки виробничі компанії мають найскладніші бізнес-процеси, вимагають наявності більшої кількості допоміжних функцій. Таким чином, те, що працює з виробниками, затребуване і рештою, але ось у зворотний бік це правило не працює.
Функція «виробництво»
Для чого ми можемо відокремлювати виробничу діяльність, не маючи на увазі податкові наслідки?
По-перше, організація це люди. Виробники з ментальності істотно відрізняються від решти співробітників. Ця стабільна ланка з розвиненими компетенціями, і поводитися з ними абияк не можна. У нас деякі клієнти святкують корпоративний Новий рік двічі: один раз — з виробниками, другий — з усіма іншими, бо всіх разом та ще й зі спиртними напоями садити за один стіл не можна. Або самі співробітники не хочуть або це погано закінчиться.
Друге — у нас на все потрібно питати дозволу. Виробнича діяльність пов’язана на всілякі допуски, ліцензування тощо. Наведу реальний приклад: компанія знайшла хорошого інвестора не лише з грошима, а й із сучасною технологією. Два роки хлопці їздили країною у пошуках майданчика під своє виробництво. Старі заводи цієї галузі працювати можуть на старих техрегламентах, а нашим не давали допуски. У кожному невеликому містечку при спробі відкрити що-небудь і з кимось узгодити, з’являється умовний немолодий Вася, для якого поставити свою закорючку — це останній шанс заробити: «А більше нікому закорючку поставити — я один! Їдьте до сусіднього регіону».
Я шокований тим, які цифри при цьому називаються. Тому з погляду бізнесу ліцензування виробничої діяльності – це ого-го який актив. І його треба ретельно берегти.
Функція «збуту» (проміжного та кінцевого) та «постачання»
У збуті зазвичай жодних активів не задіяно. Збутова компанія рухлива і може вести більш ризикову діяльність. А продажникам найчастіше по барабану, де працюватимуть, головне — заробити. Виняток становлять компанії з довгими контрактами (з торговельними мережами, держконтракти), для укладання яких важлива репутація. Тоді це теж актив, і тоді ризикова діяльність може бути перенесена на єдине місце — закуп.
Наявність або відсутність у збуті функції закупівлі — окреме питання, яке пов’язане не лише з перерозподілом ризиків у групі компаній. Знову ж таки на прикладі виробничників. Завданням збуту можливо просто продати те, що ми вміємо виробляти. Або навпаки: збут визначає, що він може і хоче продавати, і тоді виробництво має це зробити. Хто головний – виробництво чи збут – впливає на можливості та способи відокремлення виробництва. Що своєю чергою потягне за собою і вирішення питання із закупівлею: під ким він буде? Під комерсами? Під виробниками? Чи сам собою?
Тож у кожній ситуації доведеться зробити вибір: у рамках якого набору юридичних осіб існуватиме наша трійця: збут — виробництво — закуп.
Пам’ятаємо, що за контрагентів наших контрагентів ми не відповідаємо, тому якщо постачальна компанія є реально працюючою, а не поличною, вона може виконувати роль буфера у зниженні податкових ризиків на вході до групи компаній. Але це завжди можливо з погляду системи управління, т.к. є ще бухгалтери, юристи та допоміжний персонал, які в логіку звичайних бізнес-процесів не вкладаються. Потрібно зрозуміти, кому і на яких умовах у групі компаній вони будуть потрібні і як і кого можна відокремити.
«Зберігач активів» (ХА) та «склад»
Зберігача активів хочеться захищати та відокремлювати від операційної діяльності — з цим, начебто, все зрозуміло. Однак і тут є винятки. Наприклад, деякі категорії активів (зокрема склад), не так просто відокремити. У тому сенсі, що відокремити ви його відокремите, але використовувати та отримувати додаткову рентабельність виявиться непросто, оскільки контролюючим органам дуже просто буде знайти об’єкт для цінового порівняння.
Зазначу, що склад ми можемо використовувати трьома способами: за договором оренди, зберігання або за комплексним договором послуг складу, коли на складське господарство перекладаються якісь підприємницькі функції.
Комплексний договір на надання послуг складу дозволяє одним пострілом убити кількох зайців, причому з мінімальним ризиком. Він полягає між компанією-збутом та власником складу. Комплексність договору в тому, що він містить у собі елементи різних договірних конструкцій залежно від потреб оптового продавця. Це можуть бути і положення щодо організації та порядку зберігання товару, і норми, що регулюють логістичну складову взаємовідносин сторін (комплектування заявок, швидкість вантажно-розвантажувальних робіт, складання маршрутів прямування для оптимізації процесу доставки, переупаковування і навіть відстеження термінів зберігання). >
Крім того, на власника складу, як на виконавця за договором надання послуг складу, можуть бути покладені обов’язки щодо організації складського обліку та обліку руху товару, у тому числі засобами автоматизації діяльності та інші «нестандартні» обов’язки. Чим деталізованішим буде договір надання послуг складу, тим більше підстав для встановлення необхідної власникам, виходячи з конкретної ситуації, ціни договору.
При цьому певна сторонами вартість послуг відповідатиме концепції ділової мети, а довести її економічну необґрунтованість за таким договором для податкових органів буде дуже важко.
Функція «Транспорт та логістика»
Якщо йдеться про власні одиниці транспорту, це начебто й актив, тому він повинен належати особі, яка виконує функції зберігача активів. Але, з іншого боку, це ще й джерело підвищеної небезпеки — його власник несе відповідальність без вини. “Від’їхати” можна в єдиному випадку – коли буде доведено, що потерпілий сам кинувся під колеса. У всіх інших випадках ви відповідатимете у цивільно-правовому порядку. Та й загалом, автомобіль — дуже швидко старіючий актив. Тому ми окремо знаємо, хто буде зберігачем транспортних засобів.
Зустрічали неодноразово, що транспорт «вішується» безпосередньо на власника як на ІП. Я б так не робив — чим ваш власник завинив?
Він на все життя може «прилипнути» у разі шкоди третім особам. Тому краще, якщо власником транспортного засобу буде юридична, а чи не фізична особа. Разом з тим, якщо не виключити повністю, то максимально знизити подібні ризики можна, передавши транспорт у користування іншій особі (у принципі, зберігач активів не повинен виконувати операційні функції зовні, в цьому і полягає його роль).
Функція «проектування» та «розробок»
Все, що створюється мізками людей, на вході немає податку на додану вартість до відрахування. Тому якщо створення всього цього нематеріального підняти над основними бізнес-процесами і запакувати в окрему юридичну оболонку, це має за собою відразу два наслідки. З одного боку, ми нічого не виграємо, але й не втрачаємо у частині ПДВ (нейтральний наслідок). З іншого, маємо шанс отримати низькоподатковий суб’єкт (потенційний центр прибутку групи компаній) та зберігач нематеріальних активів під контролем бенефіціара. На відміну від матеріальних активів, дуже важко порахувати, скільки це коштує і скільки цим можна користуватися, причому не тільки вам, а й контролюючим органам. Крім того, нематеріальні активи – це фіолетовий елемент бізнесу, а отже – володарський контроль. Тому проектування та розробки ми найчастіше намагаємося відокремити від операційної діяльності. Інша справа, чи це буде самостійний або комбінований (керуюча компанія) суб’єкт. Варіантів може бути багато.
При виборі інструментів податкової оптимізації першорядною причиною є реальні бізнес-процеси в компанії. Інструменти податкової оптимізації повинні «підкладатися», йти від суті та особливостей стосунків. Ми з вашого бізнесу можемо зробити 50 суб’єктів, але потім цим усім якось треба керувати (принцип лаконічності структури).