П’ять причин подумати про те, як зберегти контроль над бізнесом

Очевидно, що власник створює бізнес не для того, щоб сплачувати чи не сплачувати податки. Хоча у податкових чиновників цілком серйозно зустрічається й інша думка. Крім усіх тих питань, що ми вже обговорили у минулих випусках, у власника бізнесу повно рутинних речей, про які потрібно думати паралельно. І серед них — управлінські ризики та захист активів.

За статистикою, корпоративні суперечки за останні сім років зростають майже на 20% щорічно. Основну масу (понад 70%) при цьому забезпечують саме компанії малого та середнього бізнесу. Просто тому, що багато хто не вміє домовлятися.

У звичаях ділового обороту в кращому разі обговорити умови «входу в тему» ​​— ляснули руками, обмили, а далі війна план покаже. Але рідко доходить до системного визначення кола обов’язків, закріплення зон відповідальності, виходу з бізнесу, обговорення питань спадкування часток тощо. Часто ми бачимо конфлікти, які тліють роками. А коли дійде до іскри, обов’язково з’являються ще й підбурювачі вирішити все через суд — юристи та адвокати, які на цьому заробляють.

Але не забувайте: конфлікт між партнерами у частках 50/50 не має судового захисту (суд запропонує вам або ліквідувати бізнес, або викупити один у одного частку), це раз. А по-друге, судовий результат конфлікту у 35% випадків — банкрутство.

Які акценти можна виділити з погляду управлінських ризиків?

Перше — це перехід власника на стратегічний рівень — «вихід в астрал», як ми це називаємо. Рано чи пізно з різних причин власник хоче усунутись від операційного управління. Комусь більше до вподоби книжки читати, рибу вудити чи перебратися на моря.

Слідом за бажанням вийти в астрал слідує бажання децентралізації бізнесу зі збереженням володарського контролю. Але якщо ви усуваєтеся від операційного управління, потрібно вирішити, хто займеться їм замість вас. І з якоїсь дивної причини ця людина рватиме на собі сорочку так само завзято, як і ви.

Друге — прозорість та керованість бізнесу. Спочатку потрібно зрозуміти, що таке ваш бізнес. Як показує практика, власники свій бізнес достовірно репрезентують на 70-80%, решта — це бажане, що видається за дійсне. Що, в принципі, норма.

Але ви зазвичай дивитеся на своє дітище у моменті. А в нього є минуле та майбутнє, та й ключові співробітники змінюються. І якщо, наприклад, бізнес поводиться агресивно з точки зору податкової оптимізації, то як мінімум з’являється липовий документообіг, який через ситуаційний підхід і відповідальних осіб, що змінюються, поступово зрощується з реальним.

Так так, що через деякий час вже неможливо зрозуміти, де вигадка, а де реальність. І в цій каламутній воді за ваш рахунок чудово розводить свою рибу менеджмент середньої ланки.

Третій момент — чим більше ми намагаємося себе убезпечити та зловити ефект податкової оптимізації, тим більше у вас бажання вдатися до множинності суб’єктів. Звичайно, можна «напилити» бізнес на кілька десятків компаній, але ж вам потім усім цим потрібно буде керувати!

Наведу майже анекдотичний випадок із часів, коли існував єдиний соціальний податок і спрощенці мали знижену ставку. Один аудитор мені скаржився: “Не їм, не сплю, думаю про клієнтів, а вони мені голову хочуть відкрутити!” До нього звернувся клієнт із запитанням: чи справді можна отримати додатковий податковий ефект, роздробивши бізнес на дрібні компанії? Яке питання, така й відповідь — аудитор відповів, що таке можливо.

Виявилося, що це була виробнича компанія чисельністю 800 осіб, її розбили на вісім — за алфавітним списком співробітників. Жарти жартами, але після податкової перевірки та суттєвих донарахувань власник приїхав на реальні розбирання з аудитором.

Насправді ж це справжня проблема — визначитися з тим, хто буде засновниками та керівниками компаній, що знову утворюються. Адже, з одного боку, власнику інтуїтивно хочеться забезпечити юридичний контроль за допомогою своєї участі у всіх компаніях (особливо з активами), а з іншого — тема «взаємозалежності» висить як меч дамоклів (іноді необґрунтовано). При множинності суб’єктів та номінальності керівників ви часто перестаєте володіти ситуацією.

Четверте — вхід та вихід із бізнесу та перерозподіл ролей. Ця історія корінням упирається особливо корпоративного регулювання. Як правило, власники не можуть домовлятися про що завгодно, і потрібно чухати праве вухо лівою рукою, шукаючи обхідні шляхи.

Подивіться для початку статути ваших компаній – вони ж написані чорт знає як. Ви або завантажили їх з Інтернету, або замовили складання юридичній фірмі, яка завантажила їх з Інтернету.

Зверніть увагу на загальний порядок ухвалення рішень, де розписано необхідність повідомлення про проведення загальних зборів за місяць! У вас же зроду такого не було! Або вас, умовно, троє партнерів, а один півроку проводить за кордоном — чакри відкриває в Тибеті, де мобільний зв’язок не ловить. А юристи вам у статуті написали: ухвалення рішень 100% голосів! І, як кажуть наші клієнти, припливли у вас капці до дивана.

З виходом із бізнесу те саме — у вас прописані стандартні положення. Але такий порядок не передбачає як результат працездатності бізнесу після поділу, і при виході з організації навіть одного партнера ви втратите свою компанію. У 70% випадків виходять із бізнесу через образ чи сварок, а чи не з раціональних міркувань. Додамо до цього смертність — несподівана загибель одного з партнерів призводить до того, що спадкоємці намагаються отримати дійсну вартість частки в порядку, описаному у вас у статуті. А це означає лише одне — кінець вашого бізнесу. Щоб цього не сталося, ви повинні домовитися про щось інше, поки ви ще дружні.

П’яте – гарантії спадкоємців. Хочете ви цього чи ні, в законі є поняття обов’язкової частки успадкування, яке може відгукнутися на ваш бізнес. І привести до таких цікавих ситуацій, коли діти продають заводи, щоб шиканути, купивши квартиру, або виселяють тата з його котеджу.

З іншого боку, іноді спадкування близьким родичам суперечить інтересам самого бізнесу. І ось засновник (і батько за сумісництвом) скріпивши серце готовий йти іншим шляхом, передаючи бізнес більш компетентній особі та гарантуючи сім’ї, наприклад, пасивну участь у доходах у зниженій частці. Однак обов’язкова частка успадкування може стати на заваді. Особливо якщо йдеться саме про дітей, оскільки дружина засновника з його рішенням може бути не згодна. І ця проблема зводиться в ступінь, кратну кількості партнерів. Таким чином, і це питання ми також повинні мати на увазі, проектуючи бізнес.

Життя доводить, що питання формального юридичного закріплення права власності реального власника бізнесу (безпосереднє володіння чи участь у компанії-власнику майна) мають вирішуватись заздалегідь.

Головна причина — відсутність страховки від розлучення, сварки з бізнес-партнерами, конфлікту з дітьми, тещею, свекрухою та іншими близькими та далекими родичами, на яких дуже часто реєструються компанії та купується майно. Тому, розібравши в наступній серії проекту майнові ризики, ми перейдемо до інструментів регулювання відносин між власниками та забезпечення управлінської безпеки.